Лихівка – селище міського типу ( 1957 р.). центр Лихівської територіальної громади.
Як свідчать писемні джерела, близько 1740 року тут виникло одне з давніх запорізьких поселень. Спершу воно називалось слободою Омельником – за місцем розташування. Запорізька старшина мала на річці Омельнику свої кутки, зимівники, хутори з багатьма землянками і мазанками. На початку 1750 року до слободи переїхало кілька сімей з полтавського Омельника та Кобеляк.
У 1754 році тут відкрили церкву. Слобода розрослася, згодом її назвали Лихівкою. Про походження цієї назви є багато легенд. Найбільш поширена така. У давнину береги Омельника були крутими, високими, а долина – густо порослою дібровами. Посеред річки, де тепер центр селища, був піщаний острів. Тут оселився кріпак – втікач, що став вільним козаком. Прозивали його Лихим, чи Лихачем. Козак Лихий (за писемним свідченням – запорожець Лишевський) приймав до себе тих, хто тікав від кріпацтва. Втікачі знаходили притулок в густих дібровах, глибоких байраках, осідали на ніким не зайнятих землях. До 1764 року Лихівка входила до складу Кодацької паланки. З ліквідацією козацького устрою слобода була оголошена державною і ввійшла до складу Єлисаветградської провінції Новоросійської губернії.
До 1780 року населення слободи збільшилося вчетверо, головним чином за рахунок втікачів з українських земель, що перебували під владою Польщі. Ще задовго до реформи 1861 року Лихівка стала значним торговельним центром. Вже в 1828 році тут відбулося 4 ярмарки. Торгували хлібом, худобою, тощо. Пізніше в Лихівці щороку 06 серпня відбувався так званий Преображенський ярмарок. Проведення ярмарків сприяло економічному зміцненню села.
Реформа 1861 року сприяла розвитку капіталізму в сільському господарстві. Більшість селян лишалась малоземельними і безземельними. Тому, цілком закономірно, що під впливом революційних подій у Катеринославі, Кам’янському, Кривому Розі, Веселих Тернах влітку 1905 року сталися заворушення і в Лихівськый волості.
28 червня 1905 року губернатор доповідав департаменту поліції, що в першій половині травня цього року в маєтках дворянина Харченка і вдови дійсного статського радника Шубіної -Поздєєвої селяни Лихівки кількістю близько 80 чол. провадили самовільну потраву і на вимогу об’їжджчиків економії не робити цього відповідали погрозами. Призвідниками цих виступів були С. Чорнобривець та М. Перець. Лихівський селянин С.Ф. Лан брав участь у розгромі економії купця Рибки.
Для придушення селянських виступів до Лихівки прибув з Верхньодніпровська загін козаків. Жителів зігнали до волосної управи і примусили стояти на колінах у снігу весь час, поки били нагаями найактивніших учасників революційних подій.Однак революційні настрої в селі наростали. Жахлива експлуатація, злидні і темрява – ось доля трудового населення дореволюційної Лихівки.
Перший фельдшерський пункт тут виник десь в останній чверті XІX століття. В цьому пункті працював один фельдшер, що обслуговував хворих усіх навколишніх сіл. У 1910 році у селі відкрили амбулаторію.. Тільки в 1913 році збудували стаціонарну лікарню на 10 ліжок. Лихівська лікарська дільниця обслуговувала 28 населених пунктів з населенням в 21 710 чоловік.
Більшість жителів селища була неписьменною. Першу школу тут відкрили в 1848 році. А вже напередодні першої світової війни в Лихівці працювало три церковнопарафіяльні школи.
Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 року населення Лихівки населення дедалі більше включалось у політичну боротьбу. Але спершу владу в селі захопили прибічники Тимчасового уряду. Громадський комітет очолив есер Білявський, який працював у місцевому комерційному банку.
У червні 1918 року в Лихівку ввійшов великий каральний загін німецьких військ. Окупанти поставили в центрі селища шибеницю і почали розправлятися з прихильниками Радянської влади. До їх рук потрапили керівник бойової дружини Д.О.Білецький, Ф.К.Біленкол, І.І.Романовський , Т.П.Заломій, А.П.Деркач та інші- всього 25 чоловік. Кати вивезли їх до Мишуриного Рога і там, у дніпровських плавнях, розстріляли.
У 1925 році в селі працювала бібліотека, хата-читальня, клуб, школи, сільбуд.
В 1921 році було створено перший колектив «Свобода», в 1924 році Поміч», 1928 році- « Почин». Лихівка стала районним центром. У 1933 році тут було п’ять колективних господарств : «Червоний шлях», « Червоний боєць», ім. Войкова, « Червоний прапор», «Почин». В 1932 році засновано МТС.
Напрередодні II світової війни лихівські колгоспи нагромадили чималий досвід громадського господарювання, добилися високої продуктивності праці. Артілі ім. Войкова і «Червоний шлях» стали учасниками Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Наступного року до Книги пошани виставки були занесені також товарні ферми колгоспів «Почин» та « Червоний боєць».
Також підвищився й добробут населення. Споруджувались нові будинки. Центр селища радіофікували і електрифікували. В селищі працювала стаціонарна лікарня, амбулаторія, чотири школи.
Коли розпочалася II світова війна, на фронт пішло понад 1400 чоловік. З 17 серпня 1941 року по 17 жовтня 1943 року село було окуповане німецькими загарбниками. Близько 400 жителів селища було забрано в рабство до фашистської Німеччини. Але ні насильство, ні терор не зламали волю лихівців. Час від часу з’являлися листівки, в яких повідмлялося про події на фронтах. Їх поширював учитель Г.М. Кривуля, якого потім фашисти схопили і стратили.
Багато жителів Лихівки самовіддано воювали на фронтах II світової війни. Серед них І.П.Шаров, П.Х.Мороз, В.К.Свистун, І.О.Брага, О.Г.Михальков, О.К.Одновол, І.Г.Борець.
Указом Президії Верховної Ради СРСР 23- річному жителю Лихівки Солдатенкові В.Г. за виявлену ним хоробрість під час форсування Дніпра у вересні 1943 року присвоєно звавння Героя Радянського Союзу. Відразу після визволення села від фашистських окупантів у Лихівці відновлюється діяльність сільської ради. Лихівчани почали відбудовувати рідне селище. Відбудовувати господарства колгоспникам допомагали робітники промислових підприємств. А коли розпочалось будівництво машинобудівного заводу в Дніпропетровську, колгоспи Лихівки направили туди 12 чоловік.
Ентузіазм колгоспників, допомога з боку держави, кредитами, насінням, братерська підтримка робітничого класу – все це сприяло успішній відбудові зруйнованих господарств. Артілі міцніли. У 1950 році артілі «Почин», « Червоний боєць» та «Червоний шлях» об’єдналися в колгосп ім.. Суворова. Господарства «Червоний прапор» і ім. Войкова утворили колгосп ім. Кутузова, який згодом було перетворено на радгосп «Комунар».
Рішенням Дніпропетровського облвиконкому від 24 жовтня 1957 року село Лихівка віднесено до категорії селищ міського типу.
У 1959 році в селищі став до ладу державний млин. У новому триповерховому будинку працює масло-сирзавод. У Лихівці розмістилась міжколгоспна інкубаторна станція. В 1962 році через селище проведено високовольтну лінію. У селищі працює 10 магазинів. Розширюється громадське харчування. Шосейна дорога, будівництво якої закінчено в 1963 році, з’єднала селище з Вільногірськом, а через нього з П’ятихатками. Центр Лихівки заасфальтовано, прокладено водопровід. Через річку Омельник споруджено залізобетонний міст. В 1965 році збудоване нове хірургічне відділення Лихівської лікарні. В післявоєнні роки в Лихівці спорудили понад 400 нових житлових будинків. Справжнім дарунком для жителів селища було нове двоповерхове приміщення школи на 620 місць, збудоване в 1977 році.